Взяв фоліант, тяжкий, як сон осінній, Де розум твердит, бути нам реалістами, Та у вірі не гаснуть в серцях мрії всесвітні, План в нас в руках, як карта, без літератури. Звук голосів віків промовляє тихо, Берегти реальність, зір омитий зливою, Та інколи, залиште місце для дива, Щоб знову світла поезія не була рідкістю.