У відчутті, що сенс кудись зникає, Я дивлюсь у твої бездонні очі. Бачу лиш віддзеркалення сліпоти — Це правда, яку визнають і ночі. Не хотів іти, але двері закриваєш, Спершу надію дав, потім позбавив. Біль і розчарування мені даруєш, Та я радію, тихий і право. Телефон мовчить, звільнився, мабуть, Від сповіщень, що були колись напругою. Тепер серце і душа моя перш за все Знайдуть мир у цій бездзвінній смузі.