На Божий Суд козацька душа взнесена, Переконав аппостола сувої прості, Та сатана підступно втягає до тьми, Втім, апостол Петро мовить тверезим гласом: "Милостиня була й прощення ворогам, У храмі причащався, постився він сам, А ще є аргумент, непохитний, мов скеля — За правду став на колінах, як дощ паде, Сусід підлий тоді підступно йому кінець заподіяв." Та ангелам небесним всяко зрозуміло, Відтак ворота раю душі відкрито сміло, Бо хоч як темрява б гупала у серце, Світло завзято там вічно береться.