У натовпі сміх, і камінь у спину, Він летить, та не спинить сльози. Ті, хто кидають, жорстокі з дитинства, Вони не бачать в інших загрозу. Темні думки огортають безкрайно, І тіснять у душі темну ніч. Прошу літати, хоча б і безтайно, Та тягнуть донизу, немов би меч. Діти-звірі, що руйнують мрії, Навіть тиша стала своя. Залишила сліди надія, Та чи знайде прощення ця земля? Вам шепче погода, що днем буде ясно, Мені шепче погода — умри.