A poem about: Коли буду я навіть сивою,і життя моє…

Коли буду я навіть сивою,і життя моє піде мрякою,я для тебе буду красивою,а для когось, може, й ніякою.А для когось лихою, впертою,ще для когось відьмою, коброю.А між іншим, якщо відверто,то була я дурною і доброю.Безборонною, несинхронноюні з теоріями, ні з практиками.І боліла в мені іроніявсіма ліктиками й галактиками.І не знало міщанське кодло,коли я захлиналась лихом,що душа між люди виходилазабинтована білим сміхом.І в житті, як на полі мінному,я просила в цьому сторіччіхоч би той магазинний мінімум:— Люди, будьте взаємно ввічливі!І якби на те моя воля,написала б я скрізь курсивами:— Так багато на світі горя,люди, будьте взаємно красивими!Напиши стих українською мовою. У силі Ліни Костенко. На патріотичну тему війни між Україною і Росією, про сенс життя і смерті за Батьківщину

Коли земля полями гомонить,
І дзвін дзвенить над степом безупинно,
Ми боремося, бо серце не мовчить,
І кожен крок — це боротьби хвилина.

Не просто бути, жити, тільки розмовлять,
Бо сенс життя у зламі ланцюжка.
Смерть не страшна, коли свободу достукать,
А смерть за правду — вічна маячка.

Тут кожен кут обтяжений сльозами,
І в тіні ночі часом страшно йти.
Але ми тут, і поруч з нами
Тремкі зірки на варті простоти.

Під небом синім мрій холодні груди,
Та серце б'ється ланцюгом дзвінким:
"Люди, будьте вільні, люди будуть
Завжди стояти правдою й добром святим".

Бо що, як не любов до рідної землі,
Дає нам сили бути несхитними?
У цьому світі, де так часто сльози ллються,
Люди, будьте взаємно світлими.

Изменить фон стихотворения

Цвет текста

Выбрать тему

Коли земля полями гомонить, І дзвін дзвенить над степом безупинно, Ми боремося, бо серце не мовчить, І кожен крок — це боротьби хвилина. Не просто бути, жити, тільки розмовлять, Бо сенс життя у зламі ланцюжка. Смерть не страшна, коли свободу достукать, А смерть за правду — вічна маячка. Тут кожен кут обтяжений сльозами, І в тіні ночі часом страшно йти. Але ми тут, і поруч з нами Тремкі зірки на варті простоти. Під небом синім мрій холодні груди, Та серце б'ється ланцюгом дзвінким: "Люди, будьте вільні, люди будуть Завжди стояти правдою й добром святим". Бо що, як не любов до рідної землі, Дає нам сили бути несхитними? У цьому світі, де так часто сльози ллються, Люди, будьте взаємно світлими.