Подумала дівчинка: як шкода, Що скоро замінить мене та пора, Де вже не веселість, а мудра хода, Де всюди поважно звучить ім'я. Прийде та пані, із рисами схожа, Моє ймення з гордо підніме вона. Та я залишусь у грі та пригодах, У радошах світлих, як ніжна весна. А поки ще час для сміху і казки, В цю мить я живу, між пташиного зву. Бо в кожному кроці, що йде нас від дитинства, Залишиться відголосом пісня мою.