Еней був парубок біполярний, То в вись летів, то падав вдарний, То бігав він, мов в сраку вжалений, То вдома сиднем день прожитий. Його душа, як море в штормі, Вирує, то втискає в нормі, Життя його — то хмари змінні, Де радість перемеж із тінню. Він прагнув вітер наздогнати, Та спокій був, як сон, далекий. Еней, між злетами і тишею, Шукав свій шлях, свою обитель.