Єней був парубок біполярний, То бігав, наче вжалений джміль, То раптом, у задумі молітарній, На день ставав, як в тіні звіль. У душі гойдає хвилі ночі, То буря, то спокій, мов вітер. Несучи розхристані сни у очі, Летить у спокій чи вир. Часом дивний у полоні своєму, Махає руками у далі. Та врешті, у сутінку темному, Сидить, мов у спокою чалі. Парубок вічно блукає в сутінках, Де рій думок шелестить. І в серці, часом в буйних обіймах, Знову змінює хвилі та мить.