Бароко музики в безмежності вирує, Вогонь лютнею палає, кольори малює. Фуга — вітром шалений, думки нам крутить, Як вода неспокійна, хвилями ся найде. А клавесин водоспадом срібним звенить, У землі прагне корінням емоцій рости, І стеляє багатства гармонійних нот, Як ураган, що несе за собою народ. Стихія бароко — це буря і спокій, Невгамовна краса у музиці, як в потоці. Вона проникає душу, наче повінь, І серце зв’язує звуками, що линуть.