A poem about: Слова на стініТатусь, утомившись, ішов до дверей, Біг швидко з роботи до рідних дітей. Він мріяв про спокій у рідній світлиці, Тримаючи сумку важкенну у правиці.Забувши на мить про турботи малі, Замріяв: вечеря на ріднім столі, Годинка чи дві на мʼякому дивані - Думки його були у сірім тумані.Чекав семирічний синок на порозі, Дивився на батька у дивній тривозі. В очах миготіла якась там дилема, Бо сталася дуже велика проблема:"Поки я грався, хтось мамі дзвонив, Микола яскравий олівчик схопив. Казав я: не скінчиться діло добром! Благав я : пограйся, мій брате, з котом!Шпалери у залі - його полотно, Тепер там на стінці жахливе панно! Я знав, що ти будеш страшенно гнівливим,У гніві шаленім - несамовитимЗіпсована повністю наша стіна!У цьому Миколки єдина вина!Був колір там ніжний, пастельний такий,Тепер там малюнок - пекельний, кривий!"Зітхнув тяжко тато, зблідніло лицеІ подумки каже: "За що мені це?" Почулось суворе: "Миколо, ти де? Чекає на тебе карання лихе!"Ходою важкою в цю саму хвилинуПішов він шукати малого хлопчину. І повне імʼя пролунало зловісно, А синові в шафі так страшно і тісно.Гримнув його татко: "Ану вилізати!" Миколка тремтить бо боїться розплати. Десять хвилин про шпалери і грошіЩо довго збирав, лунали крики ворожі.За купу роботи й ремонт верещав, За вчинки й байдужість його проклинав.Чим більше сварився - тим більше палав І геть із кімнати крізь розпач помчав.Він йшов до стіни, де таївся весь жахЯк стіну побачив - то сльози в очах. Той напис, як вогник, світив між руїн: "Люблю тебе, татку!" В сердечку - твій син.Згадав він минуле й дитячі роки,Коли у дитинстві робив помилки. Про те, як раніше сварили батьки За добру ідею, що йшла навпаки.Де замість подяки - дорослі слова, Від котрих боліла мала голова. Ті сльози і біль від тодішніх розмов, Коли під каранням зникала любов.Він швидко вернувся до сина в кімнату, Забувши про кару й сувору розплату, Притиснув поближче своїми руками І змив його страх проливними слізами.Шпалери лишили такими, як є, Повісили рамку, неначе в кольє. Це нагад для нього й усім у житті: Дорослі, читайте слова на стіні!Бо речі коштовні - всього лиш дрібниці, Які засліпляють дорослі зіниці. А серце дитини - як склянка в руці: Як впустиш, не склеїш уламки усі.

Слова на стініТатусь, утомившись, ішов до дверей, Біг швидко з роботи до рідних дітей. Він мріяв про спокій у рідній світлиці, Тримаючи сумку важкенну у правиці.Забувши на мить про турботи малі, Замріяв: вечеря на ріднім столі, Годинка чи дві на мʼякому дивані - Думки його були у сірім тумані.Чекав семирічний синок на порозі, Дивився на батька у дивній тривозі. В очах миготіла якась там дилема, Бо сталася дуже велика проблема:"Поки я грався, хтось мамі дзвонив, Микола яскравий олівчик схопив. Казав я: не скінчиться діло добром! Благав я : пограйся, мій брате, з котом!Шпалери у залі - його полотно, Тепер там на стінці жахливе панно! Я знав, що ти будеш страшенно гнівливим,У гніві шаленім - несамовитимЗіпсована повністю наша стіна!У цьому Миколки єдина вина!Був колір там ніжний, пастельний такий,Тепер там малюнок - пекельний, кривий!"Зітхнув тяжко тато, зблідніло лицеІ подумки каже: "За що мені це?" Почулось суворе: "Миколо, ти де? Чекає на тебе карання лихе!"Ходою важкою в цю саму хвилинуПішов він шукати малого хлопчину. І повне імʼя пролунало зловісно, А синові в шафі так страшно і тісно.Гримнув його татко: "Ану вилізати!" Миколка тремтить бо боїться розплати. Десять хвилин про шпалери і грошіЩо довго збирав, лунали крики ворожі.За купу роботи й ремонт верещав, За вчинки й байдужість його проклинав.Чим більше сварився - тим більше палав І геть із кімнати крізь розпач помчав.Він йшов до стіни, де таївся весь жахЯк стіну побачив - то сльози в очах. Той напис, як вогник, світив між руїн: "Люблю тебе, татку!" В сердечку - твій син.Згадав він минуле й дитячі роки,Коли у дитинстві робив помилки. Про те, як раніше сварили батьки За добру ідею, що йшла навпаки.Де замість подяки - дорослі слова, Від котрих боліла мала голова. Ті сльози і біль від тодішніх розмов, Коли під каранням зникала любов.Він швидко вернувся до сина в кімнату, Забувши про кару й сувору розплату, Притиснув поближче своїми руками І змив його страх проливними слізами.Шпалери лишили такими, як є, Повісили рамку, неначе в кольє. Це нагад для нього й усім у житті: Дорослі, читайте слова на стіні!Бо речі коштовні - всього лиш дрібниці, Які засліпляють дорослі зіниці. А серце дитини - як склянка в руці: Як впустиш, не склеїш уламки усі.

На стене слова простые,
Сердца отблеск золотой.
Детство в ветре молодое,
Светит тайной неземной.

Отец шёл, устав, без фразы,
Камнем сердце его сжато.
Мысли злились в сером спазме,
Мечтал о покое он, просто и свято.

Сын, как вестник, встал на пути,
С тревогой в глазах словно вечность.
И молвил: "Чертил я на стене мечты,
Слова любви, нежность, сердечность."

На мгновенье забыл отец о грозе,
О мелких превратностях, суете.
Печаль разлилась по его небосводу,
Смирение нашел в том тепле.

Рисунок прекрасный, яркий, чудесный,
Исполнил молитву детских сердец —
"Люблю тебя, татку!" — луч среди бездны,
Загадка наивной, детской мечты.

Прочти ты послание на стене,
Не ценности пленник, но чувства — важней.
Объятия крепче, в цветах жизни свет,
Воспомни — сила в любви, а не в зле.

Изменить фон стихотворения

Цвет текста

Выбрать тему

На стене слова простые, Сердца отблеск золотой. Детство в ветре молодое, Светит тайной неземной. Отец шёл, устав, без фразы, Камнем сердце его сжато. Мысли злились в сером спазме, Мечтал о покое он, просто и свято. Сын, как вестник, встал на пути, С тревогой в глазах словно вечность. И молвил: "Чертил я на стене мечты, Слова любви, нежность, сердечность." На мгновенье забыл отец о грозе, О мелких превратностях, суете. Печаль разлилась по его небосводу, Смирение нашел в том тепле. Рисунок прекрасный, яркий, чудесный, Исполнил молитву детских сердец — "Люблю тебя, татку!" — луч среди бездны, Загадка наивной, детской мечты. Прочти ты послание на стене, Не ценности пленник, но чувства — важней. Объятия крепче, в цветах жизни свет, Воспомни — сила в любви, а не в зле.