Якби не ти, не місяць за одвірком Світил би ніжно, пестячи мій шлях, Солодка повінь, кам'яний протест, Покриє снігом болісний мій страх. Закрий снігами мічену сторінку, Пролий мені на груди білий мед, Стежки ельфійські — сни перепелині, Медові трави — дикий сухостій. І ти стоїш на лісовій стежині: Ще незнайомець — вже до болю мій. Приймеш таку — невидиму, незрячу? Твої обійми — подих ковили. Чи оживу? чи я собі пробачу Цей дикий мед... оцей укус бджоли?