На шляху крізь сором і заперечення, Шукав я світло в сутінках життя. Ступав невпевнено, таємно тінь беріг, Як з попелу, зводився в пізнання. В пилу спогадів, у мовчанні серця, Знайшов себе в тенетах забуття. Стискав у жмені крихкі миті долі, Щоб зрозуміти справжню суть буття. І там, де тиха зоря ясніла, Пізнав себе, і крізь туман журби, Відкрив я ключ до таїнства всесвіту – Віра й любов, що проганяють злість. Усі дороги вчать нас не помилок боятись – Душі глибина від досвіду багата, Коли сприймаєш себе щиро і згодом Життя сплітаєш мудрою рукою.