В тихий час, 4:40, в Києві ранішнім, Пролунали вибухи в тиші невтішній. Ворог приціній, що маскувався під брата, Вдарив зненацька, спотворивши свято. Родичі з Криму про літа питали, Як ніби не чули, як ніби не знали. Я, мама, брат, черепаха з нами, Що робити нам у цій драмі? Валізи складати чи точити кінжали? Коли ж це все скінчиться, покажуть чи скали. У тиші ледь чутно, крізь біди потоки, Серце шепоче: "Тримайся, є сили допоки".