В вихорі емоцій подросток кричить, Душа рветься на частини, як пісня звучить. З батьками життя — мовби бесконечный риф, Де кожне слово — то буря, то сніг. Друзів тіні бліді, як тіні на стіні, Наче зрада їх — це вчорашній мій день. Майбутнє туманне, як ліс у імлі, Куди крокувати — не бачу, не знайти. Крик цей пронизує ночі тишу, Шукаю зрозуміння, хоч знаю — не одвічу. Підлітковий вогонь — палитець вітру в серці, В їхні тенета змушений вірити, і все ж... Складно, болісно, але живе в душі Надія, що зрозуміємося колись у тиші.